Вперше поселення під назвою „Волочище” згадується в акті про поділ володінь князів Збаразьких від 9 липня 1463 року. Ця дата вважається сьогодні днем народження міста. Назва походить від слова „волочити”, тобто тягти волоком. За часів Галицько-Волинського князівства і в наступні віки тут проходив торговельний шлях із Заходу на Схід. Щоб перебратися через річку і її заболочені береги купцям доводилося волочити свої вантажі. На цьому шляху, по обох берегах Збруча виникло два поселення з назвою Волочище. Одне з них, розташоване на лівому березі, в документах 1545 року названо Волочиськом.

З 1569 року по 1793 рік Волочиськом та його околицями володіли польські землевласники. Поселення зазнавало частих набігів завойовників. Кримська орда спустошила його в кінці ХV століття, польські жовніри майже повністю спалили його в 1580 році. Великого руйнування зазнало містечко від турецько-татарської навали в 1672-1674 роках.

Економічний розвиток містечка розпочинається з ХV111 століття.

В 1772 році новий власник Волочиська Фрідріх Мошинський за чотири верстви на схід від містечка закладає село Фрідріхівку. З цих двох населених пунктів у 1956 році утворилось селище міського типу, а в 1970 році – місто районного підпорядкування Волочиськ.

Після возз’єднання Правобережної України з Росією, Волочиськ ввійшов до складу Староконстянтинівського повіту Волинської губернії.

В другій половині Х1Х століття у Волочиську виникають промислові підприємства.

У 1870 році німецьке акціонерне товариство „Збруч” збудувало цукровий завод. Того ж року сюди було протягнуто залізницю від Жмеринки, що значно сприяло розширенню торгівлі.

Перша однокласна школа відкрилась у Волочиську в 1801 році. В кінці Х1Х століття вже діяло 3 церковно-приходські школи.

В 1860 році Волочиськ та його околиці було продано новій власниці А.Ледуховській, сім’я якої проживала тут включно по 1917 рік.

Революція 1905 -1907 років знайшла свій відгук серед робітників і селян Волочиського повіту.

В кінці грудня 1905 року застрайкували робітники швейних майстерень, в 1907 році – робітники цукрового заводу.

У 1913 році налічувалось 190 приватних крамниць і кілька десятків заїжджих дворів. Працювали церковно-парафіяльна школа, однокласне та двокласне училище, в яких навчалось 261 чол. Діяли клуб, кінематографічний театр, дві приватні бібліотеки і три книжкові магазини.

На початку ХХ століття у Волочиську тричі перебував останній російський цар Микола 11.

В період з 1917 по 1920 роки у Волочиську перебувало багато різних військових формувань, які представляли відповідну владу: військові частини Царської Ради, більшовицькі, Директорії, війська Пілсудського, отамана Тютюнника, Петлюри.

В листопаді 1920 року війська Петлюри були розбиті в Волочиську частинами 8-ої Червонокозачої дивізії під командуванням В.Примакова. Цими подіями закінчилась громадянська війна на Україні.

З 1919 року встановлюється державний кордон по річці Збруч між УРСР та Польською державою. З 1924 року охорону державного кордону здійснювали бійці 22-го Волочиського прикордонного загону, який функціонував по липень 1941 року.

З 1923 року Волочиськ – центр району.

3 липня 1941 року у Волочиськ вступили німецькі війська. Було встановлено окупаційний режим, який зберігся до березня 1944 року. В серпні 1942 року на околиці м. Волочиськ було розстріляно 8634 чол. єврейської національності, в т.ч.22 радянських військовополонених.

17 березня 1944 року м. Волочиськ було визволено від німецьких окупантів частинами 10-го Гвардійського Червонопрапорного орденів Суворова і Кутузова Уральсько-Львівського добровольчого танкового корпусу і 18-ї Гвардійської стрілецької дивізії.

Великі зміни в промисловому і соціально-культурному житті міста і району відбулися в 60-і роки.

В 1965 році побудовано плодоконсервний завод, у 1966 році – швейну фабрику. В 1968 році – філіал Ленінградського конденсаторного заводу „Кулон” (теперішній „Номінал”), цегельний завод міжколгоспбуду, завод металовиробів „Метеор”, хлібокомбінат, в 1970 році – комбінат хлібопродуктів, цегельний завод „Керамік”, в 1971 році – сироробний завод, філіал Запорізького виробничого об’єднання „Мотор Січ” машинобудівний завод. Основні види промислової продукції – пересувні електростанції, цегла, металовироби, конденсатори, консерви, цукор, а також понад 100 найменувань товарів народного споживання.

Від 9 жовтня 1970 року Указом Президії Верховної ради Української РСР селище міського типу Волочиськ віднесено до категорії міст районного підпорядкування, включивши до його смуги село Користова.

Через Волочиськ проходять два газопроводи Дашава-Київ, Київ-Західні області України. У серпні 1998 року електрифіковано залізничне сполучення міста, що було значною подією як для Волочиська, так і усіх наших земляків.