У Волочиську повісився підліток

Ця чутка сколихнула місто що 2 вересня в районі першої школи повісився підліток що навчався у пятій школі, що його змусило зробити цей вчинок невідомо але факт залишається фактом. (ім"я фамілія не вказуються) Біда прийшла і її до неї ніхто не був готовий тому до вашої уваги стаття про виникненя самогубств причини їх

СОЦІАЛЬНІ ПРИЧИНИ ВЧИНЕННЯ САМОГУБСТВ

Абсолютна кількість самогубств у нашій країні щорічно збільшується, наближаючись, як повідомляють офіційні джерела, до 16 тис. на рік, при тому, що кількість жителів зменшується. Індекс самогубств також зростає, і тепер він становить уже понад 30 самогубств на кожні 100 тис. населення. Тому нині, як і 100—150 років тому в Російській імперії, ми говоримо — у культурологічному сенсі — про епідемію самогубств в Україні. Ситуація стає дедалі загрозливішою. Йдеться вже не про окремі особистості, окремі групи людей, а про збереження нації, її репродукцію.

У світі існує багато теорій, які пояснюють причини існування явища самогубства та вчинення окремих самогубств. Засновником суїцидології вважають Е. Дюркгейма, який створив струнку, хоч і неви-
черпну теорію суїцидальної мотивації у своїй фундаментальній праці "Самогубство" (1897), що дала початок трьом школам суїцидології: антропологічній (виводила суїцидальність з аномалій у будові та розвитку організму, сприймаючи людину лише як істоту біологічну, природну), психіатрічній, соціологічній (власне дюркгеймівська). Згодом додалися психоаналітична, біохімічна (вона звинувачувала у суїцидальності гени та гормони), макроприродна (шукала причину у впливі планет, довкілля, географічних умов тощо), комбінаторна (поєднувала кілька теорій) та інші школи. Однак зазначені напрями недостатньо повно, однобоко підходять до визначення причинного комплексу самогубства.

Причинність діє на різних рівнях, зокрема на загальному (у суспільстві в цілому), спеціальному (на рівні групи) та індивідуальному (біопсихологічні причини суїцидальної поведінки особистості).

Феномен самогубства являє собою статистично стале соціальне явище, поширеність якого корелює з соціально-економічними, культурно-історичними, етнічними та іншими аспектами. Стаючи чинником культури, самогубство розглядається у контексті уявлень, які панують у суспільстві, про сутність життя та смерті, свободу вибору, моральність тощо [1, с. 99].

Загальні причини вчинення самогубств, враховуючи сучасний переважний триєдиний підхід до цього явища (філософський, соціологічний, психологічний), угрупуємо таким чином.

1. Власне соціальні. До них належать, зокрема, нерівність людей за їх майновим станом, а також протиріччя за національною, класовою, стратовою, кастовою, професійною та багатьма іншими ознаками. Та важко погодитися з думкою, ніби самогубці — це лише природні втрати під час соціальних перетворень, таке собі фонове явище. Кожне життя залишається цінним. Зміна соціального статусу доволі різко позначається на житті людини, особливо негативна. Йдеться про звільнення з роботи і зарахування до безробітних, перехід на пенсію тощо. Окремо слід сказати про реструктуризацію, що відбувається в багатьох міністерствах і відомствах нашої країни, внаслідок якої тисячі людей втрачають колишні соціальні позиції. Багатоетапне скорочення в системі МВС, як і в системі МО України, коли на вулиці опиняються 45–50-річні професіонали, для багатьох з яких робота була сенсом життя, не додає позитивізму, а збільшує кількість самогубств [2, с. 1].

2. Економічні. Ще Е. Дюркгейм помітив кореляції суїцидної
активності населення та економічної нестабільності держави. Так, у жовтні 1998 р. в Росії, коли почалася економічна криза, кількість самогубців, порівняно з попереднім вереснем, зросла вп’ятеро [3, с. 25]. А економічний стан України щороку погіршується, і вже в грудні 2000 р. було офіційно визнано, що 60 % жителів нашої країни перебувають за межею бідності, серед працездатного населення 20 % становлять люди, які втратили роботу [4]. Експерти країн Європи восени 2000 р. поставили Україну на 134 місце в рейтингу економічної розвиненості держав світу. Щоб подолати таке становище, створити бездефіцитний бюджет, уряд вживає різні непопулярні заходи, в тому числі і безглузді, і серед них – приватизація високоліквідних підприємств, наприклад, таких, як київські гіганти "Більшовик", "Арсенал". Внаслідок таких заходів відбувається розбазарювання потужностей, народ відсторонюється від приватної власності. Він перетворюється з народу-хазяїна на безсловесних найманців, втрачає економічні важелі виживання. Економікою керують так звані нові українці. У країні прогресує "дикий" капіталізм. Отож, до економічних суперечностей запишемо: порушення принципу розподілу доходу за кількістю вкладеної праці; невідповідність собівартості та роздрібної ціни товару; незаінтересованість більшості людей у власності, бо вона не належить їм. Разом із тим економічні причини мають важливу кримінологічну особливість — в основному вони виявляються через інші групи зовнішніх причин, найчастіше трансформуючись у соціальні. Економіка як базис суспільства впливає на його соціальну структуру. Зокрема, це — кризові явища, супроводжувані зниженням життєвого рівня багатьох громадян, збільшення частки тих, хто живе за межею бідності. Така ситуація сприяє зростанню кількості самогубств цієї категорії громадян. Головною причиною вчинення самогубств в Україні залишається невідповідне соціально-економічне становище більшої частини її громадян сучасним стандартам життя цивілізованої людини і просто злидні. Найбільш соціально незахищені верстви населення — пенсіонери і молодь — переважають серед жертв суїциду. Тепер до розряду малозабезпечених почасти належать і вчителі, і лікарі, і навіть міліціонери. На іншому полюсі перебувають ті особи, чиї матеріальні блага, набуті переважно протиправними способами, є непомірними. Однак соціально-економічні причини — не єдині штовхають особистість до неприродної, тобто самовільної (не своєї) смерті.

3. Морально-психологічні. На моральне формування особистості впливають загальнолюдський досвід у сфері праці, культури, соціального співжиття, поведінки — все, що накопичили попередні покоління, а також матеріальні та духовні риси певного соціального ладу. У ХХ столітті більшість землян змінили етичну мотивацію своєї поведінки. Попередньо у своїй основі вона мала релігійні приписи, які не можна було заперечувати чи навіть обговорювати. Такі релігійні установки були орієнтовані не на логіку, а на почуття людини, не на її розум, а на її віру в Бога. Духовне підґрунтя відіграє принципову роль у поступі здорової нації. Згадаємо, що серед табору колишніх соціалістичних республік найменші абсолютні показники щодо самогубств у Польщі (16 на 100 тис.). У списку пояснень цього феномену на першому місці стоять єдина для всієї країни (католицька) віра та її віросповідування 90 % громадян країни. Отож, до моральних протиріч відносимо культурно-виховні й ідеологічні.

4. Політично-правові. Вплив зовнішніх і внутрішніх політичних причин, дійсно, не можна заперечувати. До внутрішніх причин належать міжнаціональні суперечності (зокрема, кримська проблема), криміналізація частини працівників владних структур, їх корумпованість, внутрішньополітична невизначеність у країні, політико-правова декларативність та ін. Триває процес криміналізації значної частини суспільства на тлі скорочення правоохоронних органів. Експерти Європи визнали, що Україну за рівнем корумпованості випереджає лише Азербайджан [5, с. 2]. Тому наш прогноз на найближчі роки по самогубствах є невтішним. Слід погодитися з тим, що пік самогубств відбувається в періоди різких соціальних змін: архівні дані Першої світової війни, революції 1917 р., громадянської війни 1918—1922 рр., Другої світової війни 1939—1945 рр., періоду перебудови свідчать про різке збільшення фактів самогубства [6, с. 68]. Це ми також спостерігаємо останніми роками в Україні.

Спеціальні причини вчинення самогубств. Людина в суспільстві постійно відчуває вплив того мікросоціального середовища, яке її оточує. Кожна особа одночасно належить різним колективам і є членом різних груп. Окремі такі групи є потенційно найбільш суїцидонебезпечними. На спеціально-кримінологічному рівні причини вчинення самогубств, як на нашу думку, доцільно класифікувати за їх місцем виникнення чи акумуляції. Вони є спільними для певних груп населення, об’єднаних за різними ознаками штучно (за принципом і способом утворення групи) або природно (спільність людей, об’єднаних за ознакою спільної діяльності за умови усвідомлення ними належності до цієї групи): 1) родинні (насильство, приниження, експлуатація в сім’ї тощо); 2) колегіальні — в колективі за родом зайнятості в суспільстві (агресія, нехтування, недооцінювання…); 3) у групі за інтересами (позбавлення можливості самовиразитися, байдужість, самотність…); 4) серед друзів, товаришів, знайомих (зрада, втрата…); 5) у групі за іншими ознаками (віком, професією, субкультурою, сексуальною орієнтацією тощо).

Індивідуальні причини вчинення самогубств мають свої особливості. Кожен випадок самогубства, як і спробу його вчинити, належить ретельно вивчати для того, щоб з’ясувати індивідуальні причини, які призвели до трагічного кінця. Спокуса вчинити самогубство виявляється на підставі індивідуальних обставин існування конкретної особистості, до яких слід віднести такі, як: мікросередовище, в якому формується й існує особистість; особливості потоку масової інформації, сприйнятої особою; її особистісні особливості; ситуація, яка сприяє вчиненню самогубства [7, с. 8]. На нашу думку, індивідуальні причини вчинення самогубств — це причини індивідуальної суїцидальної поведінки, тобто взаємодія особистісних (негативних і позитивних) морально-психологічних якостей особистості, що утворилися під впливом певного морального формування особистості, із зовнішніми об’єктивними умовами (конкретною ситуацією), що породили намір і рішучість вчинити самогубство. Кожна особистість є цілісним поєднанням індивідуальних якостей і індивідуальної соціальної функції.

Перебуваючи в нейтральному емоційному стані, особистість не виявляє свою потенційну суїцидальність. Суїцидальні наміри спричиняє конфліктний (наявність вибору мотивів) емоційний стан, який виконує, крім сигнально-діагностичної, ще й руйнівну (та творчу — при альтруїстичному самогубстві) функції. Дійсно, конфлікт може призвести до різних ступенів соціальної дезадаптації особистості — від легких форм (психологічний дискомфорт) до найважчого ступеня дезадаптації (повного розриву всіх зв’язків, соціальної ізоляції, почуття власної зайвості). Під дезадаптацією ми, звичайно, розуміємо порушення соціально-психологічної адаптації особистості до зовнішніх і внутрішніх умов існування та діяльності, що було описано А.Г. Амбрумовою [8, с. 46]. Особистісна дезадаптація здатна призвести до формування суїцидальної поведінки в разі неможливості реалізації базових ціннісних установок. Проте самогубство не може само по собі свідчити про те, що людина перебувала в крайній формі дезадаптації. Самогубцем може стати й та особистість, що перебуває в легкій формі дезадаптації (97 % усіх суїцидентів під час вчинення самогубств перебували у стані дезадаптації, ознакою якої є "пробої" у структурі особистості як джерела "певної радіації" на одному з її рівнів (порушення у внутрішньоіндивідуальній системі — інтраіндивідуальній; в інтерінди-відуальній — просторовій; у надіндивідуальній – метаіндивідуальній, тобто продовження себе у собі і у собі інших особистостей [9, с. 203]). Можливо, самогубство — остання краплина дезадаптації особистості [10, с. 59], втома від життєвих негараздів, нездатність, небажання протидіяти далі.

Суїцидальне рішення приймає людина в ситуації стресу, яка сама не є суїцидально небезпечною. Суїцидогенність зумовлена готовністю (яка залежить від особистісних установок, реагування на подразники зовнішнього світу і формується під впливом соціальних умов) особистості сприйняти й усвідомити її саме як суїцидогенну. За теорією З. Фрейда, кожна людина має таємні причини щодо відхилень від норми, які вмикаються через актуальний конфлікт. Найвищий з конфліктів — суїцидальний, як зазначає А.Г. Амбрумова [8, с. 19]. Ми вважаємо, що одномоментних рішень про вчинення самогубства як подолання конфлікту на практиці майже не трапляється. Самогубству передують комплекси причин та умов, які спрацьовують на фоні особливого морального, психологічного стану особистості та її культурного набутку, інтелігентності. Механізм конкретного самогубства складається з певних елементів (моральних якостей особистості, які безпосередньо пов’язані з самогубством через потреби — рушійну силу, інтереси – осмислені потреби, мотиви та цілі) та етапів (формування моральних якостей, їх актуалізації — поведінське рішення та його здійснення).

Характеризувати окреме самогубство можна за такими ознаками, як характер і спосіб вчинених дій, ймовірність летального кінця, наміри особистості, спосіб ухвалення рішення про самогубство, участь свідомості та підсвідомості у прийнятті рішення, роль конфліктної ситуації (безпосередньої та загальної), глибина та стійкість конфлікту, наслідки конфлікту для системи спілкування та особистості суїцидента тощо. Часто-густо конкретне самогубство виникає як відповідна реакція на порушення прав особи, замах на її честь, гідність, статеву недоторканність тощо. Зазнавши фізичного чи психічного насильства, замість необхідної підтримки, порозуміння з оточенням, така особа опиняється у вакуумі бездушності, непрофесійності.

З психологічного погляду всі індивідуальні причини вчинення самогубств можна згрупувати таким чином: викликані набуттям чого-небудь; викликані втратою чого-небудь; викликані перемінами; міжосо-
бистісні проблеми; конфліктні проблеми (коли особа стоїть перед вибором, за існуванням двох чи більше альтернатив) [11, с. 121]. О.І. Діденко не без логіки згрупував усі причини вчинення самогубств у три класи: "певні особливості особистості (емоційно чутливий, вразливий, тривожний, з почуттям провини, невпевненістю в собі, хворобливою залежністю від громадської думки тощо); певні біографічні дані (наявність спроб самогубства серед родичів, недоліки виховання, що виявляються в надмірній жорстокості, вседозволеності тощо); певні особливості актуальної ситуації (ситуація невизначеності, неможливості впливати на перебіг подій, тенденція погіршення ситуації, яка оцінюється як безвихідна, тощо)" [12, с. 155]. Важливою причиною, яку виправдовують багато дослідників, є невиліковна хвороба, страх за життя втратити власне "я", перетворитися на рослину, побоювання болю та смерті. Таке самогубство заперечувати важко, а осуджувати неможливо.

Існує також думка, що у своїй смерті винен сам суїцидент, який просто виявився слабким, нездатним подолати проблеми, нездатним боротися з життєвими негараздами, сприймати поразки, нещастя тощо. Тут можна говорити не лише про особливу віктимність самогубця, а й про жорстокість цих висловлювань, адже не всі люди психологічно готові витримати складні життєві випробування.

Іноді головною причиною вчинення самогубств стає деморалізація — джерело дістресу — психічна некомпетентність у нескладній ситуації [11, с. 24]. Суїцид виникає разом із відчуттям відсутності прийнятного шляху для достойного існування. Від неможливості розкритися, реалізуватися, незатребування суспільством потенціалу індивіда виходять суїцидальні вчинки багатьох молодих людей та осіб середнього віку. Самогубство виникає тоді, коли людина втрачає ініціативу, перспективу, інтерес до життя (тобто мотив, що сприяє позитивній орієнтації в житті, рефлекс виживання). Стриманість і помірність завжди високо цінувалися, проте, затиснуті занадто, вони часто шукають виходів у самоагресії. Втрата інтересу жити, дійсно, небезпечна для особистості. Його слід будь-яким способом поновлювати, як справедливо пише А.П. Лаврін [13, с. 118].

На індивідуальному рівні до самогубства призводять різні види конфліктів (відповідно до їх учасників): внутрішньоособистісний; міжособистісний; внутрішньогруповий; міжгруповий. За вираженістю ці конфлікти бувають явними та прихованими, а за характером виникнення — ситуативні (випадкові), провоковані (обмірковані). За статусом учасників — горизонтальні, вертикальні.

Безпосередньою причиною конкретного самогубства є прагнення особистості задовольнити свої інтереси і потреби на користь чи на шкоду інтересам і потребам інших людей, суспільства, залежно від того, до якого типу, за Е. Дюркгеймом, належить самогубство — альтруїстичного, аномічного чи егоїстичного. Гостре почуття власної відповідальності людини за те, що коїться в її родині, суспільстві та державі може підштовхнути її до суїциду. Вибір поведінки залежить від моральної сутності людини, її ціннісних орієнтацій, які являють собою соціально зумовлену систему ставлення особистості до явищ та подій оточуючого соціального середовища.

Отож, людина найчастіше не розуміє головної причини свого самогубства, вона не завжди добре усвідомлює й мотив, бо саме привід здається їй причиною. Вина тут лежить на синдромі "останньої краплі". Як правило, причин буває кілька. У кожного самогубця існує своє унікальне поєднання причин, які приводять його до самогубства. В індивідуальному плані самогубство відбиває погляди особистості на себе і на суспільство взагалі.

Отже, можемо підсумувати: самогубства вчиняються людьми, які належать до різних груп. Теоретично через вагомі причини кожна людина здатна вчинити самогубство, але ступені суїцидотривкості у різних особистостей значно розрізняються. За наявності однакових причин (соціальних, економічних, культурних та інших) і умов (районів проживання, алкогольної та наркозалежності, особливостей психічної організації, релігійності, досвіду тощо) різні особистості поводяться по-різному. У реальному житті причини діють на різних рівнях, тісно взаємодіючи, їх підсилюють певні умови. Ось чому про явище самогубства ми говоримо як про інтегративний ефект такої взаємодії.

Спираючись на соціологічну теорію причин самогубства та результати наших досліджень, ми вважаємо правильним наголосити на тому, що економічні чинники визначають усі інші соціальні характеристики людини. Більшість досліджених самогубств відбулася на тлі негативних соціально-економічних чинників, а саме: різкого зниження життєвого рівня; звуження системи соціальних гарантій; погіршення матеріального стану самогубців та членів їхніх сімей, в тому числі і внаслідок затримки заробітної плати; незадовільних умов для життєдіяльності; постійного стресового стану внаслідок кадрового скорочення, хвороб та інших причин; безперспективності щодо суттєвого поліпшення життєвого рівня завдяки сумлінній праці; нагнітання атмосфери безнадійності засобами масової інформації тощо [14, с. 7-8]. Друге місце в системі причинності посідають культурно-побутові характеристики (переважно за рахунок факторів освіти та доходів). Невідповідність (неузгодженість) соціальних статусів і запитів особистості на тлі її психологічної готовності штовхає до вчинення самогубства. Так робить інтелігент, коли його освітній статус не забезпечує йому відповідне місце в економіці та коли його не оцінюють відповідним чином ті, від кого він чекає на це. Так, зрештою, вчиняє особа, яка взагалі не перебуває на офіційних соціальних позиціях (декласовані елементи, маргінали, безробітні, ув’язнені, особи без певного місця проживання та ін.). На жаль, ці суперечності неминучі [15]. Ось чому не можна очікувати на знищення, цілковите викорінення явища самогубства, а слід намагатися зменшувати його масштаби. Протиріччя утворюватимуть постійні причини самогубств як закономірності соціально-економічно-го розвитку. Саме тому ми, включивши до аналізу самогубства поняття "невідповідність соціальних статусів", можемо пояснити, чому це явище нині прогресує в наш соціально, економічно та політично складний час. Отже, яким є характер суспільства, такою є природа самогубств у цьому суспільстві. Напрям соціального розвитку суспільства детермінує і характер змін явища самогубства, яке посягає на одну з конкретних форм суспільного буття — людське життя.

Слід зазначити, що тільки глибоке розуміння причин самогубства як явища та як окремого вчинку сприятиме їх мінімізації та ефективній профілактиці.

В.І. ЖЕНУНТІЙ,
Л.М. ШЕСТОПАЛОВА