У волочиському парку можна покупатися, наловити риби, назбирати грибів і навіть побачити куницю

Обійти озеро можна за годину.
Не хочеться сидіти у вихідні у задушливій квартирі, а відпустка ще нескоро? Сміливо вирушайте вивчати рідний край. А свої уроки почніть – ну, хоча б з Волочиська. Автобуси туди вирушають майже щогодини. А зупинитися можна в місцевому готелі «Дружба», в санаторії «Райдуга» чи інших невеличких приватних готелях. Щовечора у вихідні біля районного будинку культури можна послухати гру муніципального духового оркестру.

Від слова «волочити»
Перші письмові згадки про райцентр датовані 1463 роком. Цей документ стосується поділу спадщини між трьома братами Збаразькими. У ньому згадується Волочище (давня назва міста) і сусіднє село Порохня. «Колись Збруч був судноплавною річкою, - розповідає методист районного відділу культури та туризму Володимир Матусяк. – Біля сучасного села був митний пункт. А купці провозили товари контрабандним шляхом і митний пункт намагалися обминути. Тому не пливли річкою, а волочили свої судна болотистою місцевістю. Й відрізок від Збруча до Буга називали Волощичем». До раннього середньовіччя люди у цій місцевості селилися тільки на берегах річок. А по лінії Тернопіль-Збараж- Волочиськ-Хмельницький розливалося озеро Амадока шириною 30 та довжиною 130 кілометрів. Згодом воно розділилося й почало міліти.

Єсенінські берези, озерой будинок з привидами
В п’яти хвилинах ходи від центральної вулиці райцентру починається величезний парк, який в народі ділять на дві частини: міський і старий. У старому (частина якого збереглася від колишнього панського парку) сьогодні розташо- ваний санаторій. У міському – дитячі майданчики, співають пташки і навіть ростуть гриби. А названий він на честь 40-річчя Жовтневої революції, бо насадили його саме до цього ювілею. Розповідають, що дерева садили так, щоб з висоти пташиного польоту було видно цифру 40. Сьогодні ж ці контури розмиті.
Неширокою стежиною спускаємося до озера, яке теж має радянську назву – Комсомольське (бо до його сторення залучали старшокласників міста). Озеро досить велике, обійти його можна десь за годину. А на його берегах легко можна побачити куниць, білок та зайців. Тварини зовсім не бояться людей. Поблизу берега мають свої нори ондатри. Навесні, коли у них шлюбний період, вони вилазять на берег, і тоді можна побачити одразу до тридцяти ондатр. На озері можна і позасмагати, і покупатися, і вудку закинути. А ще – подивитися на тренування байдарочників. Адже у Волочиську знаходиться друга в області за величиною веслувально-спортивна база. Тут виховувався семи- кратний чемпіон світу з греблі Валерій Вешко. За кілька кілометрів від парку, у селі Вочківці – триметровий водоспад. Це улюблене місце відпочинку і волочисьців, і мешканців сусідньої Тернопільщини. До села регулярно курсують автобуси.
Алеями міського парку входимо у старий, або Фрідріхівський парк. Минаємо березову алею, яку ще називають Єсенінською. Кажуть, тут гарно родять під- березники. У самому кутку парку – так званий будинок з привидами. Щоправда, привидів поки що ніхто не бачив, але часто навколо нього чути якісь дивні звуки, шурхіт. Тут, у старому парку збереглися столітні дерева, найстарішій липі – майже 140 років.
Від ХІХ століття збереглися не лише дерева. Процедурний корпус санаторію сьогодні розташований у частині панського маєтку. Належав маєток спочатку родині Мошинських, потім, аж до 1918 року – Лідаховським. Поміщика застрелили селяни на території цукрового заводу. Ці події описані в незакінченому романі Миколи Островського «Народжені бурею». Але прізвище поміщика змінене, у романі він Могильницький.

Історію міста не вкласти у рамки однієї газетної публікації. Тому розповімо лише деякі, найцікавіші факти.
* Два роки тому десятикласник міської школи, вивчаючи історію рідного міста та твори письменника, найвірогідніше, знайшов будинок, в якому квартирував Куп- рін.
* 21 листопада 1920 року у Волочиську пролунав останній постріл громадянської війни. Й до 1991 року на Збручі стояв пам’ятний знак з повідомленням про це.
* Біля залізничного вокзалу стоїть єдиний в місті досить пошарпаний пам’ятник Леніну, встановлений 1931 року. Під час Великої Вітчизняної війни його закопали в ямі, а згодом він знову зайняв своє місце. Свого часу вождя обливали фарбою й закидали камінцями, а зараз біля нього мирно граються діти.
* В одному з будинків квартирував Симон Петлюра. Розповідають, що у Волочиську у Петлюри народилася позашлюбна дитина.






Олена ЩЕГЕЛЬСЬКА.