Полювання на зайців останні роки починається з другої суботи листопада і закінчується в четверту неділю січня включно. Зайці в листопаді хоч і не мають певного місця перебування, але найчастіше залягають на ріллі не­далеко від місць жировки — озимини. Майже ніколи не лягають в молодій озимині чи не переораному бурячищі.

Найулюбленішим місцем є суха стара рілля, але коли вона дуже розмокає і налипає зайцям до лап, вони залягають по берегах боліт, річок, переходять на незорані лани в молоді посадки, люблять також вони і купинясті болота серед полів, лісові галявини, молоді посадки та узлісся. На піщаних горбах нерідко роблять лігвища під гіллям старих сосен, що досягають до самої землі.

З настанням холодів зайці не покидають ріллі. Тільки після випадання глибокого снігу і під час великих морозів перебираються ближче до житла людей в плантації шовковиць, лісочки, садки, городи.

У нас на Україні застосовують декілька способів полювання на зайців. В листопаді до випадання снігу найчастіше полюють ходовим способом, або «самотопом», в якому, за правилами, можуть брати участь не більш як 5 мисливців. Мисливці йдуть перелісками, берегами боліт, полями, зрубами, лісопосадками і стріляють зайців, піднятих з лігвищ.

В суху сонячну погоду зайці підпускають мисливців близько і звичайно підіймаються на віддалі пострілу (30— 40 м), але в туман, мряку такий спосіб полювання майже безрезультатний, бо зайці сторожкі і підіймаються за 200 та більше метрів.

У вітряну погоду зайці залягають головою проти вітру в затишних місцях — за косогорами, посадками, купинами або ж за великим груддям на ріллі. Підходити до них треба проти вітру. Стріляти дробом № 1—2.

Для полювання на зайців з гончаками використовують одну, дві і навіть три гончих, бажано щоб вони були однакові па гонку і не розтягались одна за однією, бо тоді в лісі важко встановити напрям гону.

Якщо собака знайде слід, він сам визначить напрям, куди пішов заєць і йтиме по сліду до того часу, доки не підніме зайця або не почує його свіжого запаху. Тоді собака подає голос, до нього приєднуються інші і починається гон.

Підняті а лігвищ зайці біжать по одних і тих же колах, цим і користується мисливець. Вибирати місце для зустрічі зайця треба на лісових стежках, просіках, біля галявин. Стояти потрібно тихо, не ворушитись, краще спиною до стовбура дерева або за кущем. Від правильного вибору місця, повз яке піде заєць, залежить успіх полювання з гончаками. Спускають собак тільки при підході до наміченого місця полювання.

Облавне полювання з нагоничами відбувається під керівництвом розпорядника, який призначається мисливською організацією.

У такому полюванні беруть участь не більше 10 мисливців. Провадять його не більше двох разів за мисливський сезон в одному угідді за планом мисливських організацій, погодженим з державними мисливськими органами. Нагоничі беруть участь в полюванні без рушниць.

Починається облавне полювання з інструктажу, який робить розпорядник. Він знайомить з умовами полювання і технікою безпеки, розставляє мисливців на 40—100 м один від одного, використовуючи при цьому просіки, галявини, межі кварталів лісу.

Як правило, стрільців треба розставляти перед просікою, що дає змогу мисливцям стріляти звіра, який перестрибує просіку, не боячись зачепити пострілом сусіда. Звіра женуть від узлісся до центра лісу або на подібні суміжні ділянки.

На номерах мисливці визначають своїх сусідів до початку гону, після чого повинні стояти тихо, не ходити, навіть не ворушитись, не попереджувати голосом товариша про наближення звіра, не сходити з номера, доки не закінчиться заганяння навіть у випадках, коли звір пішов підранком. При наближенні нагоничів на150 м стріляти звіра можна тільки навздогін, випустивши його за лінію стрільців. Треба завжди пам’ятати, що праворуч, ліворуч і спереду знаходяться люди, твої товариші, в першу чергу треба бачити їх, а потім звіра, по якому робиш постріл. Нагоничі повинні дотримуватись правильності руху, не допускати розриву цепу, весь час подавати голос тощо. Бажано, щоб нагоничі були одягнуті в яскравий одяг, так їх краще видно, хоча б у такі жилети, якими користуються шляховики.

Після кожного облавного полювання треба підводити підсумки, розпорядник повинен проаналізувати дії кожного мисливця, зробити зауваження, якщо були порушення, чи подякувати за дисципліну і влучні постріли, визначити кращого мисливця.

Полювання на зайців по пороші може бути як індивідуальне, так і групове (2—3 мисливці). На такому сніговому покриві можна особливо добре бачити свіжі сліди звіра. Найкраща пороша, коли сніг перестає падати за 1—2 години до світанку, тобто до залягання зайців.

Мисливці виходять вранці і, знайшовши свіжий слід, вистежують по ньому звіра. Перш за все потрібно визначити напрям, в якому ішов заєць, пам’ятаючи, що відбитки двох задніх лап розміщені косо до напряму руху звіра і знаходяться попереду слідів від передніх лап, які розміщуються один за одним. Йдучи по сліду, мисливець повинен триматись збоку від нього, щоб не затоптати.

Якщо сліди зайця заплутані, короткі — це місце жирування, треба відійти від сліду, зробити коло, щоб знайти місце виходу з району жирування і продовжувати висліджування. Стежачи за слідом, необхідно насторожитись, особливо, коли слід подвоївся (це коли заєць по своєму сліду повертається назад), бо в такому випадку його лігвище десь поблизу.

Знайшовши подвоєний слід, треба знайти «скидку» — великий стрибок зайця вбік і уважно оглянути найбільш придатні для залягання місця.

Якщо вдалося побачити лежачого зайця здалеку, то не слід іти прямо на нього, щоб він ближче підпустив, краще наближатись спіралями, ніби минаючи лігвище.

Полювання на зайців нагоном провадиться з участю двох мисливців і нагонича. Вистежується заєць по сліду, причому мисливці залишаються в місці «скидки», а нагонич обходить велике коло і жене зайця з протилежного боку. При цьому полюванні використовується властивість зайців завжди пробігати по своєму вхідному сліду, тобто там, де залишились мисливці. Полюючи на зайців, слід завжди пам’ятати, що полювання «засідками», «котлом», підковою і стріляння з під фар заборонене.