Головна » 2011 » Вересень » 11 » Осінь пора грибів Збираємо гриби Волочиський район
11:18
Осінь пора грибів Збираємо гриби Волочиський район

Осінь пора грибів Збираємо гриби Волочиський район


Їстівні гриби

Гриби, як відомо, дуже велика група організмів, що нараховує десятки тисяч видів. Людина споживає лише Білий гриб незначну їх частину. їстівними вважають гриби, з яких після чищення і промивання можна готувати різні страви— смажити, тушкувати, варити, маринувати, солити.
На Україні росте близько двохсот видів їстівних грибів. Та через необізнаність, упереджене ставлення до окремих видів знаходять своє застосування лише 10—15 видів.
В лісах нашої республіки зустрічаються білі гриби, підберезники, підосичники, маслюки, моховики, грузди, рижики, вовнянки, опеньки, лисички та інші.
Це основні гриби, що попадають у кошик грибника. Тому початкуючому, недосвідченому «гриболову» треба спочатку навчитися розпізнавати хоча б кілька поширених видів грибів, які збирають у даній місцевості.
Розпізнати гриб, визначити, чи їстівний він, до якого виду належить,можна за будовою, формою гриба, за його збарвлення,а також за часом і місцем,коли й де він росте .
Їстівні гриби залежновід будови спороносного шару плодового тіла поділяються на трубчасті (губчасті)пластинчасті і сумчасті.

Білий гриб

Білий гриб

Білий гриб
Цар грибів — білий гриб. Люди по-різному називають його: боровик, печура, струєнь, ведмежатник, коровик, біловик, коров’ятник, корівка. На Україні про нього кажуть: справжній гриб. І хай навіть як багато у лісі гри
бів, кожний мріє набрати саме білих. Адже своїми поживними та смаковими якостями це найцінніший їстівний гриб. Недаремно ж його називають царем усіх грибів.
Особливо красивий коренастий, міцненький казковий лісовий цар боровик з темно-бурою, оксамитовою шапинкою . Росте цей гриб у соснових борах, ялинниках. У листяних світлих лісах-дібровах колір шапинки гриба каштаново-бурий з світло-бронзовим полиском . М’якуш шапинки міцний, приємного запаху й смаку, на зламі зберігає білий колір, шапинка округла, випукла, з віком гриба пласкіша. Зверху вона гладенька, знизу губчаста, дрібнопориста, у молодого гриба біла, у дозрілого — жовтувата із зеленкуватим відтінком. Діаметр шапинки буває від 8—10 до 20—25 сантиметрів. Ніжка товста, міцна, часто роздута біля землі, у верхній частині має тонку світлу сіточку. Вона буває довша в грибів, що виросли в ялинниках і затінених місцях. Пересічена товщина ніжки 3—6, подекуди до 10 сантиметрів, висота 8—12 сантиметрів і, як виняток, 25 сантиметрів. Середня вага білого гриба від 50 до 200 грамів; іноді зустрічаються гіганти до 7 кілограмів. Під містом Володимиром у заміському парку, який, правда, є звичайним сосновим лісом, грибники знайшли білий гриб. Висота його була сорок сантиметрів, ширина шапинки — шістдесят, товщина ніжки — двадцять шість; важив гриб до шести кілограмів і в жодному місці не був червивий.

Білий гриб

Білий гриб вимагає до себе уваги — він знає собі ціну. Одним він одкривається зразу, а з іншими наче грається в піжмурки. Треба мати добре, зірке око, що вміє помічати, і не квапитись.
Краще брести поволі, аніж бігати по
лісі, бо можна пройти поряд з грибом і
. не помітити його. Білий гриб любить
і вміє ховатися в моху, в опалому листі, в траві, за перетлілим хмизом, у лісовому смітті.
Збирати білі гриби, особливо неврожайного року,— вельми складний промисел. Тому не дивно, що багатьох цікавить — де і як їх знаходять.
Досвідчений грибник не шукатиме цей гриб у будь-якому місці. Він піде туди, де ростуть сосни, ялини, берези, дуб, бук, граб. З цими породами найбільше приятелює білий гриб.
У березових лісах його можна знайти під рідкими кучерявими старими березами, біля ялівцю. Урожайного року білі гриби ростуть і в незвичних для них місцях, в молодому, не висадженому соснякові, у змішаному гайку, в молодому осичнякові, березнякові, дубнякові, на пагорбках з піщаним грунтом. Це помічали в іртиських гайках на Київщині.
Чимало білих грибів (боровиків) росте в соснових борах, поміж брусничника та вересу. В посушливі роки білих грибів було більше в соснових борах із вогкуватими піщаними місцинами, порослих м’яким зеленувато-оксамитним мохом. У соснових посадках України, де мало лісової підстилки, білих грибів нема. А от у дубняках упереміш з сосною ростуть білі міцні гриби. Зустрічаються білі гриби і в кущах верболозу, в молодих березових заростях, на колишніх вирубках. В мочаркуватих вибалках, де немає мурашників, білі не ростуть.
Білий гриб любить, щоб було тепло і вдосталь вологи. Найкраща для нього температура грунту — від 15,3 до 16,3 градусів тепла, вологість грунту —від 40 до 58 процентів. Тому його найчастіше можна знайти на добре освітленій, обігрітій галявині з не дуже вологим грунтом у рідкому лісі, на узліссі, на старих, зарослих травою дорогах і стежках, біля просік, де негустий верес чи папороть.
І от вам пощастило: ви угледіли міцний боровичок, що сором’язливо зачаївся під зжовклим листом. Цупка темно-коричнева шапинка на білій товстій ніжці. Але не кваптесь. Спиніться, уважно огляньтеся довкола, пошукайте, чи немає поблизу сусіда. Бо ж білі гриби ростуть цілими родинами, вони діти однієї грибниці. У соснових борах — біломошниках на Вологодщині траплялося знаходити в одному місці до 17 й більше різних за віком боровиків.

Білий гриб

Білий гриб

У березових гаях вони ростуть родинами по два—п’ять, іноді й до 40 штук. Такі щасливі місцинки надовго залишаються в пам’яті грибників.
Рекомендується збирати білі гриби з шапинкою діаметром до 4 сантиметрів, приблизно п’ятиденного віку, не менші. Від такого гриба можна взяти найбільшу корисну масу без значного зниження її цінності. Але поки що на цю пораду мало хто зважає. Білий гриб збирають майже будь-якого віку, не беруть лише дуже старі та геть зчервивілі гриби.
Так уже ведеться, що коли випадає урожай на білі, то місцеві жителі не помічають інших грибів. А часом буває, набере хтось повний кошик різних грибів, а під кінець натрапить на білі. Тут можна з певністю сказати, що він, не задумуючись, викине набрані гриби і визбирає білі.
Для прикладу розповім про такий випадок. Було це саме на початку вересня. У Вологодській області тоді з’явилося багато грибів. Ми втрьох поверталися додому з повними кошиками грибів. Стежка бігла лісом. Та ми вирішили попрошкувати молодим сосняком {років п’ятнадцять — двадцять тому тут усе було випалено). Ноги втопали у м’якому вогкому моху. І раптом кругом, де не глянеш, темио-бурі плямки. Та це ж білі гриби! Ми тричі перекладали в кошиках здобич, замінюючи великі гриби меншими. Того дня ми принесли додому близько 450 білих грибів з шапинками завбільшки до 5 сантиметрів у діаметрі.
У середній смузі європейської частини Україні білі гриби плодоносять у три періоди: літній — «колосковий», пізнолітній — «жнивовий: та осінній — «листопадовий».
Хоча білі гриби в середній смузі зустрічаються з червня по жовтень, а подекуди навіть з травня по листопад, та особливо щедро плодоносять вони протягом чотирнадцяти днів один, рідше два сезони.

Білий гриб

Білий гриб

Перші білі гриби з’являються в дібровах. У середній смузі Україні вони починають рости в червні, а якщо рання й сприятлива весна, то й наприкінці травня. Це гриби-колосовики, бо цієї пори йде в колос, колоситься жито. Тоді з’являються білі гриби з другої декади червня. Найінтенсивніше ростуть вони в серпні і до половини вересня.
Певна, роками перевірена прикмета того, що настала пора білих грибів,— порожевілі листочки на дубі. А коли настає холод, утворюється надлишок вологи, білі гриби поступово сповільнюють свій ріст, виводяться раніше за інші гриби.
У погожі дні «бабиного літа», як зви
чайно, це буває під кінець вересня і першої декади жовтня, з’являється третій шар грибів — листопадовики. У листопадову пору в лісі ростуть і боровики-листопадовики. Знайти їх нелегко. Вони заховуються у траві та під опалим кистям. Та часом вони «вибігають на сонячні галявини, на просіки, але вже не там, де їх знаходили влітку. Влітку гриби більше «тулились до дерева.
А чому ж цей вид грибів називають білими, хоча деякі його форми мають темне, майже чорне забарвлення шапинки? Білими на відміну від чорних грибів, вони називаються тому, що, висихаючи, нижня частина шапинки — гіменофор — у молодих грибків не змінюється, залишається білою, тоді як у решти видів цієї родини (наприклад, підосичники, підберезники) вона або не була білою, або темніє. Білий він ще й тому, що його м’якуш не темніє ні на повітрі, ні в окропі.
Вже йшлося про те, що білий гриб — найцінніший, найкращий між усіма грибами. гриб боровик до корони звик»,— так у народі кажуть про білого гриба, що користується великою шаною в грибників.
Білий гриб споживають у нас в найрізноманітніших стравах. Його смажать і варять свіжим у супах, юшках, тушкують в печенях; сушать, а потім готують супи, борщі, печуть пироги, роблять грибну ікру. Білі гриби маринують і роблять з них різні закуски.
За що ж саме так ціниться білий гриб?
За його міцний, білий, що не чорніє ні на повітрі, ні в окропі, м’ясистий, наче свинина, м’якуш і особливо за незрівнянно приємний запах, який з’являється у сушеного гриба. Ці пахощі передаються кожній страві, до якої кладуть білий гриб.
Як показує аналіз хімічного складу, білий гриб дуже корисний: він містить білкові речовини, солі калію та фосфору, цінний він і різними ароматичними речовинами, корисними для людського організму.
Білий гриб водиться майже на всіх материках нашої планети, за винятком Антарктиди та Австралії.
В Україні його знають від Кольського півострова, до Закавказзя, від Карпат до Чукотки. Але найбільше білих грибів росте у північній та середній смузі європейської частини нашої країни, в Білорусії, в Забайкаллі, на Верхньому та Середньому Поволжі. На Україні білий гриб поширений у лісах Вінницької, Волинської, Житомирської, Закарпатської, Київської, Кримської, Львівської, Полтавської, Ровенської, Тернопільської, Сумської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернігівської та Чернівецької областей.
Правда, з кожним роком довкола Києва та в багатьох інших грибних місцях білих грибів стає все менше й менше. І винні в цьому самі люди. Пройшли добрячі дощі, а за ними надійшли й грибні тумани. Не гаючись, поспішаєш з кошиком до лісу. Ось і знайома грибна галявина. Але що це? Хвойний настил перерито, наче дикі кабани тут побували. Це пройшли «шкребуни». Поміж справжніх любителів-грибників, на жаль, трапляються й такі, що беруть до лісу шкребки. Знайде білий гриб і давай шкребти своїм варварським знаряддям — вишукувати молоденькі грибочки, які ще не встигли проклюватись з-під хвойного настилу й торішнього листу. Де пройдуть «шкребу
ни», там кілька років гриби не родитимуть. Справжнє браконьєрство, лісовий розбій, за який слід карати.

Синяк дубовий

Синяк дубовий

Синяк дубовик.
Назва синяк, дубовик поширена на Україні, в інших місцевостях його називають красиком, підгорішником, піддубником, глухим боровиком. На вигляд — це справжній білий гриб, особливо в молодому віці. Шапинка темно-бура, оливково-бура, випукла, має 15— 20 сантиметрів у діаметрі. Поверхня нижнього (трубчастого) шару дуже міцна, тверда, багряно-червоного або оранжевого кольору. Ніжка роздута донизу, червонувата або жовтувата (завтовшки 2—5, заввишки 5—15 сантиметрів). Сітчастий візерунок на ніжці червоно-бурий, з видовженими петлями. Лимонного кольору м’якуш цього міцного гриба на зламі швидко синіє, звідси й найпоширеніша його назва.
Синяк вибирає лісові пагорби, схили вологих виярків, лісові канави. Частіше його можна знайти в дубових лісах, чимало синяків у молодих струнких дубових посадках без кущів. Менше їх у мішаних лісах, під дорослими березами, дубами, липами і там, де багато вологи. Синяк-дубовик росте з червня до осені. Найкраще його збирати в червні — серпні. Але часто його можна зустріти і в жовтні. Синяків треба шукати на південних узліссях. На Кавказі синяк росте і в листопаді.
Синяк-дубовик ціниться як гриб другої категорії після білого. їдять його смаженим і вареним, сушать і маринують. На Україні поширений у лісах Волинської, Вінницької, Житомирської,Закарпатської, Київської, Львівської] Полтавської, Ровенської, Харківської Черкаської та Чернігівської областей

Опеньок осінній ще називають опеньком справжнім або армілларіеллой медової. Це хороший гриб, він їстівний майже в будь-якому вигляді.

Капелюшок осіннього опенька може досягати в діаметрі двох - восьми сантиметрів, колір її коливається від медово-жовтого до охристого відтінку. На капелюшку є невеликі лусочки, вона має опуклу форму з загорненими краями. Потім вона стає розпростертої з невеликим горбком по центру. Під капелюшком, опеньок осінній має пластинчасту структуру, у молодих грибів вона має світло-жовтий колір, потім переходить в іржаві плями.


Висота ніжки опенька осіннього дорівнює п'яти - десяти сантиметрів, у верхній її частині розташовано біле кільце. До основи ніжка гриба товщає, вгорі ніжка забарвлена ​​в білий колір. А внизу - в коричнюваті відтінки. М'якоть гриба тонко-м'ясиста, білувата. Запах приємний, трохи солодкуватий, смак трохи кисло-терпкий. Найчастіше опеньок осінній можна зустріти на живих деревах, пнях, грунті і на вирубках.

У їжу у опенька в основному використовують тільки капелюшки, оскільки ніжки у гриба трохи жорсткуваті і їх можна їсти тільки після температурної обробки. Якщо капелюшки вже досить зрілі, то перед вживанням їх слід відварити хвилин п'ятнадцять, оскільки не проварений осінній опеньок може викликати отруєння.



Гарних вам знахідок і смачного!

Переглядів: 3098 | Додав: admin | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]