Головна » 2011 » Липень » 1 » Кінець... на світанку
17:49
Кінець... на світанку

Кінець... на світанку



На одного учня менше стало в класі. В одній сільській школі було шість учнів у восьмому, залишилося лише п’ять. Вільне місце за партою. Наче тінь підлітка блукає в оцих шкільних стінах жахливим німим докором. Усім, хто залишився. Пішов у небуття. Трагічна втрата... Сумно у класі, у школі, у селі, віддаленому від Волочиська. 


***


Укоротив собі віку хлопчик на ім’я Діма... Була субота, лютий. У клубі на дискотеці розважалися його однолітки. Близько 24 години нещасна мати знайшла свою дитину в шафі. У зашморгу. Приголомшені класний керівник, учителі. Ніхто не може пояснити як, чому це сталося?.. Психологи переконують, що перед тим, як залишити цей грішний світ, самогубець відправляє сигнал оточенню. Мовляв, має лихий намір. Невже Діма не відправляв оцей сигнал? Педагогічний колектив «хором» каже, що «нічого не одержали». Розповідають, що він ріс-виростав розумним, добрим, працьовитим, товариським хлопчиком. Два роки тому передчасно помер його батько. Допомагав мамі в усьому. «Ще тієї суботи розніс по селу пошту. Його мама — листоноша», — розповів про Діму літній чоловік, якого зустріли біля будівлі сільради.

Начебто Діма планував, що піде на дискотеку. Мама не дозволила.

— Дискотека — по п’ятницях і суботах. Вхід — одна гривня. Від 21 до 24 години розважаються. Буває, що трохи затримуються. У п’ятницю Діма був, розважався разом з усіма, а наступного вечора це лихо сталося, — повідомила про розпорядок культосвітроботи завідувачка клубу.

Клуб як клуб. Одноповерхова споруда, збудована у період «розквіту» колгоспного ладу. Коридор, де відбуваються дискотеки. Зала. Сцена. Будка кіномеханіка, який уже давно став безробітним. А «молодь», яка йде на дискотеку в період від 21 до 24 години, — то дівчатка і хлопчики у віці від 12 років...

— Коли ще ферма була, я якоїсь ночі чергував як керівник середньої ланки. Зайшов до клубу — темно, хоч око виколи. А вони танцюють, — згадав той самий літній чоловік біля будівлі сільради.

Відтак випадковий співбесідник показав рукою у бік крамниці, що через дорогу від клубу. У торговельній точці та на її на порозі «тусується» молодь у віці «від 20 років». «На прилавку — тільки пиво. Під прилавок ніхто не заглядає. Он іще дві крамниці... Немає влади», — продовжив отой чоловік.

А парубки, які в крамниці й біля неї, скаржаться на те, що «голова болить і всередині пече...». Ремствують на лиху долю: «Немає до кого на вечорниці піти... Нормальні дівчата повиїжджали... У селі немає до чого рук докласти...».

***

Яка ж то печаль — говорити про 13-річного хлопчика у минулому часі. Що жив та був... Нещасна мати воліла лише одного — застерегти свою дитину від цього згубного впливу середовища, до якого він прийшов, з якого жахливо передчасно пішов. Тому й сказала, аби залишився вдома.

Торговельні точки — то всі сільські об’єкти, де «кипить» життя. Від раннього ранку до пізньої ночі. У будній день (десятий після непоправної втрати) навіть орган місцевого самоврядування був на замку. Завклубом пояснила, що голова, секретар і бухгалтер поїхали до райцентру, не було на місці й директора школи...

Приголомшені вчителі розповідають, що Діма завжди був акуратно одягнений: «Не у якомусь «секонд-хенді» ходив. Матуся для нього нічого не шкодувала». Мав плани: «Чи на морі влітку відпочине, чи комп’ютера собі купить... У квітні йому виповнилося б 14. Розповідав у школі, як відзначить день народження. Усіх запросить на іменини... А то якось поїхали на змагання з шахів у райцентр. Він після змагань купив апельсинів, усіх пригостив. Бувало, купить цукерок, то роздасть — і дітям, і вчителям. У його старшої сестри маленька дитина на руках. То й доглядав племінницю, коли треба було. Якщо не одержував відмінну оцінку, то трагедію з цього не робив. Ні з ким із дітей не конфліктував...».

Отакі світлі спогади про підлітка, якого вже немає.

І вчителі — про життя-буття у селі. Не заперечують, що пізно влаштовуються дискотеки для підлітків. Самі вони, вчителі, не знають достеменно, що роблять, як розважаються їхні підопічні у «вогнищі культури». Спілкування з учнями закінчується одразу ж після уроків. Визнають, що у час, коли захід тільки починається, годилося б підопічним вдома бути. Говорять і про крамницю, що через дорогу від клубу: крамарка наливає усім, хто тільки має гроші, ні на вік, ні на що інше не зважає. Де ж, запитують, контроль?.. Запевняють, що «...з батьками на цю гостру тему розмовляли, застерігали».

— Біда, — погодилася одна із «сівачок розумного, доброго, вічного». То вона — про обставини місця й часу, в яких опинилося підростаюче покоління цього окремо взятого села. Хто ж має якось протистояти тим вельми прикрим обставинам, в яких виколисується лихо, ламаються долі? Запитання виявилося риторичним. Бо відповіла: «А що ж можемо зробити?!».

Отака вона, роль сільської інтелігенції — учителів, трудівників культосвітньої ниви, органу місцевого самоврядування. Ніхто нічого не може зробити. Чи не хоче?..

Відбулася повна комерціалізація культосвітньої ниви (колись продавали квитки на денні кіносеанси, а тепер — на нічні дискотеки для підлітків) і стосунків (хіба взяли на гарячому того, хто наливає представникам підростаючого покоління?!).

***


В одному з кабінетів райвідділу освіти — методисти. Вони згадали: чули про лихо, що сталося в тому селі. І ще чули, що в іншому селі цього ж таки Волочиського району раніше наклав на себе руки підліток. Ще, як кажуть, квіти не зів’яли на могилі юного самогубця, коли стався другий трагічний випадок в адміністративно-територіальній одиниці.

— Ще Сухомлинський говорив, що виховання дітей — то справа батьків, — з виразом наставниці на своєму молодому обличчі й повчальними інтонаціями у дзвінкому голосі послалася на світило педагогічної науки та практики методист райвідділу освіти Ольга Божок.

Заступник голови районної ради Сергій Пазюк із сумом згадав про випадок самогубства, що стався раніше в іншому, близькому до Волочиська селі.

— Тоді рекомендували відділу освіти, аби зробили висновки з отого трагічного уроку. Я спілкувався з одним директором школи. Він говорив про спеціальні тести, за якими є можливість виявляти схильних до самогубства, — тихо каже Сергій Пазюк.

На жаль, жодних висновків не зробили. Минув десятий день відтоді, як пішов із життя Діма, однак ніхто з районних організаторів освіти навіть не сподобився до того, аби приїхати в цю сільську школу. Буцімто були важливіші справи. Які ж то справи?

Психолог Наталя Рутківська заявила, що основне місце її роботи — Будинок дитячої творчості. У райвідділі освіти їй «дали 0,25 ставки психолога». На «період перебування колеги у декретній відпустці». Вона сказала, що для тієї школи, до якої ходив на уроки Діма, посада «інженера дитячих душ» не передбачена. Бо некомплектний той навчальний заклад.

***


— Дискотеки стали ранні, — говорить психолог про вік найактивніших учасників сільських «культосвітніх» заходів.

Що ж до пори, в якій ці заходи відбуваються, то погодилася: «Пізня...». Виявила глибокі теоретичні знання з набутого фаху. Натомість мало що могла сказати про впале «зелене листя» з «древа практики». Хіба що відповідно до оплати праці — на 0,25 відсотка від загального навчально-виховного процесу.

Іде жахливий процес. Ті виступають натхненниками і організаторами, ці беруть найактивнішу участь, а ці байдуже спостерігають. Чим це все закінчиться?

— Чи когось із крамарів покарали за те, що з-під прилавку наливає підліткам? — запитали ми в заступника голови районної ради Сергія Пазюка.

Не пам’ятає такого факту. Одначе погодився, що у селах, близьких і далеких від отого, де сталася трагедія, «далеко не все гаразд з організацією дозвілля підлітків».

А скільки ж то чиновників у масштабах району одержують зарплатню за те, щоб думати, працювати, справляти вплив на перебіг подій... Ідуть на роботу у відділи: освіти, у справах сім’ї та молоді, у справах неповнолітніх, культури... Працюють чи створюють видимість праці й органи місцевого самоврядування, податківці, дільничні інспектори міліції... У їхніх руках — повноваження, можливості для рішень, аби все відбувалося згідно моралі й права. Аби батьки, як кажуть, з легким серцем виглядали своїх дітей з дискотеки...

***

Заступник директора Хмельницького центру соціальної допомоги молоді Олена Дембіцька — психолог за фахом. Вона вважає:

— Вкоротити собі віку або вдатися до такої спроби може психічно здорова людина. До цього спонукають не патологічні зміни свідомості, а соціальні та психологічні умови життєдіяльності особистості. Серед причин смертності в юному й молодому віці самовбивство — на другому місці. Саме у цей період люди опиняються у кризовому стані, що супроводжується сильними емоційними переживаннями.

Із почутого від учителів, однокласників можна зробити висновок, що Діма не мав наміру здійснити суїцид. Адже обмірковував плани на майбутнє: відзначити день народження, поїхати на відпочинок до моря або ж купити собі комп’ютера...

У психології є таке поняття, як «демонстративний суїцид», що виявляється як спосіб своєрідного шантажу. Мовляв, якщо не буде по-моєму, то я кинуся під потяг, застрелюся, повішуся... І бич демонстративних самовбивць — випадковість: випадково вистрелила рушниця, випадково затягнувся зашморг...

На запитання, чи можливо виявити людину, здатну на самогубство, й запобігти лиху, Олена Дембіцька відповіла: існують певні тести, за результатами яких можливо встановити таких людей. «Відповідно до результатів, слід проводити виховну роботу й бути завжди пильним. Адже врятувати може просте людяне спілкування. Якщо ж немає у навчальному закладі психолога, ці обов’язки беруть на себе вчителі. Саме у підлітковому віці учителі повинні бути впливовішими, ніж батьки. Завдяки своєму авторитетові, звісно ж», — продовжила психолог.

***


Передусім Олена Дембіцька звернула увагу на «соціальні та психологічні умови життєдіяльності особистості». На «зорі капіталізму» відбувся небажаний крен: вже не вчитель, не культармієць є першою фігурою на селі, а крамар. Йому, крамареві, потурають з відомих причин посадові особи. Мова й про елементарне виконання службових обов’язків, про небайдужість, якої, на жаль, стає менше і менше. Ясна річ, ситуація вимагає ретельного аналізу, а відтак — впливу. Не тільки психологічного...

P.S. Аби не ятрити ще свіжі рани рідних і близьких юних самовбивць, я не назвав ні сіл, в яких сталося лихо, ні прізвища своїх співбесідників у цих селах. А імена, прізвища, посади співбесідників у Волочиську — справжні.
Переглядів: 352 | Додав: admin | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]